Дозвольте представитися, Я – мопс.

А звуть мене…, втім, краще залишитись інкогніто, адже раптом хазяйка прочитає. Живу я у сім’ї не сама, нас кілька. Адже, як відомо, мопси мають здатність накопичуватись у будинку. Взагалі, живемо щасливо, і все завдяки тому, що правильно виховали свою господиню. Тож, поради малюкам і не тільки…

Сьогодні вас вибрали з численних братиків і сестричок і везуть до нового дому. Отож, в чому б вас не везли: у переносці, на руках – уявіть себе королем. У вас ще буде час показати свій характер.

Не сумнівайтесь, вас вже люблять, просто ще не знають, як правильно поводитись з вами. Ось тут вам і знадобляться мої поради:

Якщо в першу ніч вас ще не поклали на ліжко, а розмістили, скажімо, в коридорі, хоч і в досить милому будиночку або на лежаку – плачте! І чим голосніше, тим краще. Можна ще додати барабанний бій лапами по дверях.

Терпіння в господарів на довго не стане: “Ви ж маленький (маленька), сумуєте за мамою, братиками і сестричками, а зараз вам сумно і самотньо”.

Як тільки до вас підійшли – радійте всім тілом, наче 100 років не зустрічалися. Хоча півгодини тому до вас вже підходили, і ще годину тому, і ще…

І якщо першу ніч ви провели не в ліжку власників, не впадайте у відчай. На наступну ніч зробіть те саме. Не біда, ви відпочинете протягом дня, поки господарі на роботі.

—Це не допомагає?!

Отож, так… Ваші батьки виявились ще тими впертюхами. Моєї господині вистачило на 2 дні. І тепер я сплю на хазяйській подушці.

Отже, зараз ми будемо привчати наших ґазд до порядку.

Все, що знаходиться у зоні нашої досяжності: шкарпетки, мобільний телефон, журнали, взуття і т.д. – тягнемо до себе на місце. І навіть якщо вас спіймають на місці злочину, не поспішайте каятися. Робіть здивовані очі, навіть якщо з вашої пащі ще стирчить клаптик якоїсь квитанції.

Підбігайте і поцікавтеся:

—”Ой, а що це таке там цікаве?”.

Під час зміни зубів не забудьте спаскудити щось з меблів, наприклад, ніжку столу або стільця, кут комоду…, а найліпше – улюблені мамині туфлі.

Гарантую, після цього, у вас з’явиться купа нових іграшок, а також різноманітних кісточок, паличок, перегризушок-смаколиків.

Так, тепер про прогулянки.

Якщо ваш хазяїн або хазяйка відволікаються під час прогулянки на розмови з різними друзями, або ще щось там… сховайтесь! (вас жеж відпускають з повідка?). Сидіть у кущах і мовчки спостерігайте, як вас лихоманно шукають. Коли побачите, що у господаря зараз станеться серцевий напад – тоді виходьте.

Думаєте, вас покарають? Та звичайно ні. Приголублять, поцілують. І надалі на прогулянках увага буде зосереджена тільки на вас, любимому(любимій).

До речі про поцілунки. Якщо у вас напад любові, і ви бажаєте облизати господаря, а він відштовхується, мовляв “не зараз”. Зробіть подвійні зусилля!

Мої домочадці вже знають – краще змиритися, а то буде гірше. Оближу до смерті!

Повернемось до прогулянок.

Моя, ну тобто, хазяйка, знає, якщо наближається гроза, то мене треба вивести перед дощем. Не царське це діло – ходити по мокрій траві. Ба більше по калюжам. Не піду, ні в якому разі.

А ось валятися в снігу – гарна справа.

Ми живемо в приватному будинку, тому у нас сніг чистий, не затоптаний, без солі та різних там хімозних автомобільних домішок. Нехай хазяйка ходить по доріжках, а ми, мопси, по снігових заметах, граючись у хованки.

І мені не потрібні жодні комбінезони. Ну, хіба що, коли морози були по -30 градусів. Тоді я ходила в комбінезоні. Тепло. Але не дуже зручно.

Мені було шкода господиню: скільки ж часу потрібно, щоб одягнути кожного у комбінезон, а потім – знову роздягнути. Це ж величезна трата часу. Добре, що зими у нас стали не дуже холодними, не як раніше (мене, правда, тоді ще не було на світі, так само, як і моєї хазяйки). Так, сильні морози – це погано.

Як, втім, і сильна спека.

Якщо хочете насолоджуватися прохолодою в спеку, лежачи під кондиціонером, обіймаючи улюблену іграшку, а не на плитці в ванній, дійте так:
—На вулиці починайте задихатися, а вдома зображайте медузу, викинуту з моря на берег.

У найгіршому випадку вас посадять у таз з холодною водою, почнуть капати якісь неприємні краплі на язик. У найкращому – наступного дня куплять кондиціонер.

Так, ще одне – Походи в гості.

Тут є 2 варіанти: або йти з вами, або не затримуватися. Адже я тут якось чула фразу:

—”Було пізно, переночували в гостях…”

Ха, це не про моїх. Мої не затримуються в гостях. Нас же потрібно погодувати і вивести на вулицю.

—”А ще ми (мопси) сумуємо у самотності!” Це вони (господарі, тобто) так думають. Нам не було сумно. Ну нічого, нехай їх мучить докори совісті, це корисно.

Ось що не дуже тішить:

Періодично наша мама (не мопсяча, зрозуміло) починає “грати в Айболіта”. Мабуть, не награлася у дитинстві?! Очі, вуха, складка над носом – це обов’язковий набір, решта за потребою.

Починає з найстарших і доки з усіма не розбереться, не заспокоїться. Ховатися і опиратися – марно. Я намагалась. Ще в дитинстві. Не допомагає.

Це наші господарі думають, що виховують нас, дресирують. А насправді вони піддаються дресурі не гірше нас. Ви пам’ятаєте той момент, коли вас прищеплювали йти поруч?! Чи не господар пристосовувався до вашого темпу ходьби? Отож-бо й воно.

Або прийом їжі (улюблена тема).

Господарям вже навіть не потрібно нагадувати: “Ділитися, треба. Ми – одна родина”. Рефлекс поділу господарського шматочка сиру або курки вивчений до автоматизму.

Але найзолотіший час настає, коли ваші хазяї вирішують, що було б не погано, якби у улюбленого собачки з’явилося потомство. Ось тут-то можна показати себе, як то кажуть, в усій красі. З першого дня злучки, незалежно від того, чи вагітні ви чи ні (і це ж відомо тільки вам), вони будуть пестити вас як “писану торбу”.

Під час годування, коли перед вами поставили миску з їжею – не поспішайте їсти. Адже можуть дати щось смачніше. Можна трохи повередувати день-другий. І вас почнуть вмовляти: “З’їж за маму, з’їж за папу”, і за бабусю і за дідуся і за всіх родичів по вашій родословній. Дуже цікаво їсти усю призначену порцію з руки по одному шматочку, насолоджуючись увагою до своєї особи. Особливо, якщо господар поспішає кудись, або решта членів стаї вже поїли і чекають тільки вас.

А поки ви ретельно пережовуєте кожен шматочок, решта мопсів ходять навколо вас по колу, сподіваючись, що або у господині лопне терпіння, або у вас остаточно пропаде апетит, і залишки їжі відійдуть їм як добавка.

(Ха! У мопса зникне апетит?! Ви коли-небудь таке чули? Ну, якщо тільки він не захворіє.)

Можна заради власного задоволення спровокувати бійку з іншими собаками. Не до крові, так, більше для виду. Навіть якщо ви не праві, думаєте, вас покарають? А як би не так. Вам же не можна нервувати.

Десь з половини терміну вагітності вдайте з себе “кришталеву вазу” і відмовтеся ходити на вулицю по сходах. Вас будуть носити на руках туди й назад. І що з того?

Всім відомо, що ми, мопси, здавна жили при дворі китайських імператорів. Нас балували і пестили, носили на спеціальних ношах. Так що чому тут дивуватися?!

Хотіла ще про виставки написати, але, думаю, на сьогодні вистачить. В інший раз. Втомилася я трохи по клавіатурі стукати, букви у слова складати. Ще буде мозоль. А хазяйка ось-ось повернеться.

На цьому дозвольте відкланятися.

Буду рада, якщо мої поради вам стануть у пригоді. Бажаю всім собакам довгого, ситого, щасливого життя та…слухняних господарів!